СПОЛУЧНИКИ

Аби, щоб (щоби), жеб (жеби)

Сполучник аби звичайно є відповідником до російських лишь бы, только бы: «Аби день до вечора» (приповідка); «Нехай собі співає, аби не голосно» (Т. Шевченко). Але в деяких говірках української мови це слово править за синонім сполучників щоб, хоч би, як–би. Це позначилось і в нашій класичній літературі, наприклад: «Я аби хотів що попові дати, то не дам, бо не маю, а він аби хотів здерти, то не зідре, бо не має що здерти» (В. Стефаник).

У сучасній українській літературній мові сполучника аби вживають тільки в його першому значенні, тому в фразі, взятій із газетного фейлетона, слово аби стоїть не на своєму місці: «Усі можуть засвідчити: не було ще випадку, аби хтось із працівників управління навіть з виховною метою хапався за пасок, розмовляючи з своїм сином». Тут і в подібних випадках треба послугуватися сполучником щоб, як це чуємо в відомій народній пісні: «…щоб наша доля нас не цуралась, щоб легше в світі жилося!»

Слід завважити, що в говірках західних областей України трапляється замість щоб (щоби) сполучник жеб (жеби): «Немає злого, жеби на добре не вийшло». Такий сполучник треба вважати за діалектизм і полонізм, який прийшов у ті говірки підо впливом польської мови (?eby). Звісно, йому не може бути місця в літературній мові, крім тих випадків, коли в художньому творі, задля колориту, автор хоче зберегти пряму мову своїх персонажів.